11 липня 2017 р. відбувся тренінг для представників НУО, волонтерів та представників органів влади, присвячений роботі з групами, що знаходяться у стані конфлікту, та діалоговому механізму. Даний захід мала нагоду відвідати й с.н.с. Інституту Анастасія Токунова.
Тренером виступив Горан Лоянчіч – відомий сербський конфліктолог, старший тренер норвезького Центру імені Ф. Нансена. Після війни на Балканах він присвятив своє життя роботі зі спільнотами, розділеними конфліктом. Зараз пан Лоянчіч працює у Ліллехаммері (Норвегія) пліч-о-пліч із такими всесвітньо відомими особистостями, як Стейнар Брін (номінант на Нобелівську премію) та проводить лекції, здебільшого в регіонах, які постраждали від конфліктів.
За думкою спікера, можна принести у країну демократію, налагодити систему прав людини, сильну економічну структуру, безпеку, але якщо люди не вміють жити разом, все може виявитися марним.
Для України проблема протистояння між сходом та заходом була актуальна достатньо давно. Після початку військового конфлікту (який серед іншого став причиною для загибелі значної кількості як військових, так і цивільних осіб), масового переселення людей (багато з яких втратили майже все), паралельного погіршення економічної ситуації в державі та низки пов’язаних із цим негативних наслідків, ситуація ще погіршилася. Суспільство наразі є край розділеним, і розкол стає все глибшим, що неприпустимо в сучасних умовах, коли громадяни мають мобілізуватися задля протидії зовнішній небезпеці. Тому навчання основам побудови діалогу є дуже важливим.
Тренінг складався з теоретичної та практичної частин. Щодо першої, було розглянуто питання сутності діалогу; особливостей діалогової інтервенції та в яких випадках вона застосовується; принципів діалогу; його ключових питань та етапів.
Особливістю діалогу та його відмінністю від медіації є те, що його організатор не допомагає вирішити конфлікт. Під час організації діалогу визначається більш «земна» мета – допомогти людям почути один одного.
Засвоєні знання була нагода перевірити на двох теоретичних сесіях. На першій, під час роботи в малих групах, учасники вчилися організовувати бачення сторонами, які знаходяться в конфлікті, персональних якостей кожного учасника як людини, а не як частини протипоставленої групи.
Друга сесія була значно більша за обсягом: було отримано певний перелік положень, які кожний учасник мав розставити відповідно до власних цінностей, а потім група мала домовитися про складення загального переліку з урахуванням думки кожного учасника. Така неважка з першого погляду задача викликала справжній конфлікт серед членів групи, який, щоправда, за допомогою наданих спікером у теоретичній частині, вдалося подолати.