Експертна діяльність і підготовка висновків зі складних питань застосування господарського законодавства є та надалі залишатиметься одним з основних напрямів впровадження наукових розробок Інституту економіко-правових досліджень НАН України. Як правило, результати проведення правових експертиз набувають подальшого розвитку в наукових публікаціях, які стають логічним продовженням здійсненних розроблень з тих чи інших проблемних питань. Так, ще 2013 року, у зв’язку з необхідністю розгляду питання стосовно виявлення можливостей для запровадження єдиного підходу та уніфікації порядку організації платіжно-розрахункових відносин у сфері житлово-комунальних послуг, а також відносно створення умов для функціонування Єдиного національного інформаційно-розрахункового центру експертами Інституту було проведено аналіз чинної нормативно-правової бази в зазначеній галузі та підготовлено відповідний висновок.
Адвокат, журналіст Олексій Святогор з листопада 2014 р. навчається в аспірантурі Інституту економіко-правових досліджень НАН України, де успішно поєднує застосування власного практичного досвіду з науковою діяльністю. На думку Олексія Святогора, у питаннях ціноутворення на ринку енергоносіїв ніякого популізму і «дотацій» не має бути. Особливо це актуально сьогодні, коли перед нацією і державою постало завдання вистояти і зберегти ідентичність і незалежність, включаючи енергетичну. Традиційно, регульовані (встановлювані) державою тарифи на всі види комунальних послуг (теплопостачання, водопостачання, електроенергію та ін.) відрізняються однією характерною особливістю – вкpaй популістським підходом до встановлення розмірів і пропорцій нарахування, а тaкож відсутністю логіки та універсальності. Тарифи найчастіше стають виключно продуктивним способом для політичних спекуляцій (ocoбливo в пepіoд виборів) і своєрідним способом підкупу електорату владним політичним режимом: встановленням занижених (а тoму завжди необґрунтованих) тарифів для масових маргінальних (незаможних) електоральних груп – влaда виконує банальну роль покупця симпатій виборців у довгостроковій перспективі, цинічно звинувачуючи конкурентів у використанні «гречаних технологій».
Його науковий керівник – к.ю.н., с.н.с. Ірина Кременовська, виходячи з результатів експертизи, у проведенні якої вона брала безпосередню участь, також переконана, що чинна нормативно-правова база, що становить основу правового регулювання платіжно-розрахункових відносин у сфері житлово-комунальних послуг на сьогодні об’єднує низку різнорівневих законодавчих актів. Зокрема, на рівні законів України закріплено основні положення, що стосуються порядку проведення розрахунків за спожиті електричну енергію та газ. Наприклад, Законом України «Про електроенергетику» в ст. 15-1 визначено порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії.
Загалом усі нормативно-правові акти, що фіксують відповідні норми щодо регулювання платіжно-розрахункових відносин, містять положення, згідно з якими відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Законом України «Про житлово-комунальні послуги», що є профільним у зазначеній сфері, відповідну норму визначено в ст. 19, а у ст. 20 закріплено обов’язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Серед істотних умов такого типового договору, як це випливає зі змісту ст. 26, вказується на необхідність включення до них порядку оплати за житлово-комунальні послуги. При цьому виробник послуг зобов’язаний надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо.
Регулювання платіжно-розрахункових відносин у сфері житлово-комунальних послуг на договірних засадах є спільною рисою як законодавчих, так і підзаконних нормативно-правових актів, які тією чи іншою мірою стосуються зазначеного питання.
Мало хто замислюється про наслідки подібних «загравань» і створення тарифного дисбалансу: згідно з невблаганною логікою економіки, хтось все одно в підсумку повинен за все заплатити й покрити різницю між витратами постачальника (виробника) послуг і отриманими надходженнями. Тут існують два варіанти: або бюджет, або філософія остаточного розрахунку передбачає реалізацію популярної й такої, що заманливо звучить, формули «багаті платять за бідних».
Але от саме ця формула (незважаючи на свою «чарівну красу») у деяких випадках не те що не виконується, а виявляється перекрученою. І в короткостроковій перспективі застосовується з точністю до навпаки: саме бідні споживачі платять за багатих і ніяк інакше. Більше того – багаті споживачі відверто паразитують на бідних.
Більш детально ці питання викладено у статті Олексія Святогора та Ірини Кременовської «Тарифная «простота» хуже воровства», що опубліковано в Інтернет-виданнях: