8 липня 2015 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України відбувся захист дисертаційного дослідження Смоли Сергія Васильовича за темою: «РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЇ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ» зі спеціальності 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право.
Сучасні міжнародні стандарти здійснення судочинства мають на меті захист прав та законних інтересів учасників господарських відносин та вимагають від кожної держави створення для цих осіб нових ефективних засобів та належних умов реалізації права на доступ до правосуддя, на справедливий і відкритий розгляд справи упродовж розумного строку. В роботі Сергія Васильовича доведено, що одними з правових категорій, що сприяють цьому, є принципи господарського судочинства, серед яких принцип процесуальної економії займає особливе місце. Необхідно відзначити, що дослідження проблемних питань реалізації принципу процесуальної економії в господарському судочинстві України, насамперед, обумовлено розповсюдженою практикою невиправдано тривалого судового розгляду господарських справ, у тому числі в апеляційному та касаційному порядку, що не лише негативно впливає на захист прав та інтересів учасників господарських відносин, а й погіршує інвестиційний клімат та знижує авторитет держави на міжнародному рівні. Про оперативність та ефективність судового розгляду господарських справ свідчать звітні дані господарських судів, відповідно до яких у 2014 р. у судах першої інстанції знаходилось на розгляді 145240 справ, з них розглянуто 115361, а залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду склав 33621. Майже на кожне третє судове рішення місцевого господарського суду у 2014 р. надходила апеляційна скарга, проте питома вага скасованих і змінених в апеляційному порядку судових рішень склала 5,2 відсотка від загальної кількості рішень, ухвалених судами першої інстанції.
На даний час нормативно-правову основу зазначених відносин складають норми Конституції України про засади судочинства в Україні, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) та інших законодавчих актів щодо оперативного розгляду судами господарських справ. Аналіз чинного господарсько-процесуального законодавства та практики його застосування свідчить про необхідність вирішення низки науково-теоретичних питань реалізації принципу процесуальної економії та вироблення пропозицій щодо удосконалення засобів його реалізації у практичній діяльності. З огляду на підготовку нового господарсько-процесуального законодавства України, в якому доступ до правосуддя впродовж розумних строків, реалізація права окремих учасників судового процесу на розгляд клопотань, скарг та справи у цілому без невиправданих затримок і зволікань мають бути врегульовані оптимально та з урахуванням міжнародних стандартів судочинства, проблема процесуальної економії набуває значної ваги.
Науковий керівник – БОГУН ВІКТОР ПАВЛОВИЧ,
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного та господарського права ДВНЗ «Національний гірничий університет» МОН України
Офіційні опоненти:
ДЕМЧЕНКО СЕРГІЙ ФЕДОРОВИЧ – доктор юридичних наук, Заслужений юрист України, помічник президента Національної академії наук України
СТЕПАНОВА ТЕТЯНА ВАЛЕРІЇВНА – кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та господарського права Одеського національного університету ім. І.І. Мечнікова МОН України
У роботі обґрунтовано визначення принципу процесуальної економії господарського судочинства, аргументовано його належність до галузевих і функціональних принципів господарського судочинства. Запропоновано запровадити у господарське судочинство обмежену договірну підсудність, письмове провадження, одноособовий перегляд апеляційною інстанцією судових рішень у випадках, встановлених законом. Обґрунтовано використання показань свідків у якості доказів під час розгляду та вирішення справи судом першої інстанції для доказування тих фактів (обставин), які неможливо довести іншими засобами доказування. Вироблено пропозиції щодо удосконалення процесуальної відповідальності учасників судового процесу у випадку зловживання ними процесуальними правами; уточнено повноваження апеляційної та касаційної інстанцій щодо перегляду судових рішень. Розвинуто положення щодо визначення територіальної підсудності за вибором позивача, роз’єднання позовних вимог, відкликання та відмови від апеляційної (касаційної) скарги, приєднання до апеляційної (касаційної) скарги. Обґрунтовано напрями подальшого удосконалення господарсько-процесуального законодавства України у контексті реалізації принципу процесуальної економії щодо наслідків закінчення процесуальних строків, підстав та порядку їх поновлення чи продовження, запровадження у господарське судочинство категорії «розумний строк розгляду та вирішення справи».
Також 8 липня 2015 року на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України відбувся захист дисертаційного дослідження Переверзєвої Любові Олександрівни за темою: «ПРАВОВИЙ СТАТУС ДОЧІРНІХ ПІДПРИЄМСТВ» зі спеціальності 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право.
Як зазначила дисертантка однією з організаційно-правових форм господарювання в Україні є дочірні підприємства. На 1 січня 2014 р. в Україні діяло 18173 дочірні підприємства, на 1 січня 2015 р. без урахування тимчасово окупованої території АРК і м. Севастополя їх налічується 16981. У зв’язку з процесами концентрації капіталу кількість дочірніх підприємств постійно зростає. В Україні цьому сприяла структурна перебудова в економіці в умовах широкомасштабної приватизації об’єктів державної власності, розукрупнення в ході приватизації господарюючих суб’єктів і перехід від централізованої економіки до ринкових умов господарювання. Окрім того, набувають поширення все нові форми встановлення контролю над підприємствами. Як показує світовий досвід, у сучасних умовах дочірні підприємства стають переважаючою формою економічної діяльності, в той час як незалежні одиночні компанії стали скоріше рідкістю, а не типовою формою організації бізнесу. В таких умовах стає необхідним правовий захист суспільних відносин від негативного впливу «групового бізнесу». Як показує практика, дочірні підприємства часто потерпають від зловживань з боку контролюючого підприємства, виведення активів дочірнього підприємства, укладання ними невигідних угод за вказівками контролюючого підприємства тощо. Нагальною стала потреба законодавчого забезпечення захисту інтересів цих більш слабких учасників господарського обороту та учасників господарських відносин з ними.
Законодавство у цій області, у т.ч. у зарубіжних країнах, до цих пір не сформувалося остаточно і перебуває в стадії становлення. Цим питанням присвячена низка норм Господарського кодексу України, Закону України «Про господарські товариства» 19 вересня 1991 р., Закону України «Про холдингові компанії» від 15 березня 2006 р. та деяких інших нормативно-правових актах, однак вони неповні, суперечливі і не мають достатньої визначеності. Практика свідчить про необхідність більш ретельної законодавчої розробки організаційно-правової форми дочірнього підприємства. Потребують додаткової законодавчої розробки питання порядку управління і відповідальності, правового режиму майна, інші аспекти правового статусу дочірніх підприємств.
Науковий керівник – ДЖАБРАІЛОВ РУСЛАН АЯТШАХОВИЧ,
доктор юридичних наук, доцент, заступник завідувача відділу проблем модернізації господарського права та законодавства Інституту економіко-правових досліджень НАН України
Офіційні опоненти:
ДЕРЕВЯНКО БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ – доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільно-правових дисциплін та банківського права ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»
ІЛЬЮЩЕНКО ГАННА ВОЛОДИМИРІВНА – кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного та господарського права ДВНЗ «Національний гірничий університет» МОН України
У роботі досліджено історію становлення та розвитку організаційно-правової форми дочірніх підприємств, виявлено правову природу холдингових відносин як чинника формування їх правового статусу. Проаналізовано правовий статус дочірнього підприємства у зарубіжних країнах, виявлено концепції дочірнього підприємства та визначено шляхи їх використання в Україні. Досліджено проблемні питання, пов’язані з визначенням поняття дочірнього підприємства, та розроблено пропозиції щодо його удосконалення. Проведено аналіз питань класифікації дочірніх підприємств на види, запропоновано поділ дочірніх підприємств на підпорядковані, автономні та приєднані. Проаналізовано порядок управління дочірніми підприємствами, правовий режим майна, питання відповідальності, інші аспекти правового статусу дочірніх підприємств та розроблено пропозиції щодо удосконалення правового регулювання з відповідних питань, залежно від виду дочірнього підприємства.
