У газеті «Юридичний вісник України» (№ 39–40 (1056-1057) за 3–16 жовтня 2015 року (стор. 16) опубліковано статтю доктора юридичних наук, професора, завідувачки сектором Інституту економіко-правових досліджень НАН України Зельдіної О.Р. «Внутрішньо переміщені особи: проблеми і шляхи вирішення». У цієї статті розглянуто проблеми, з якими зіткнувся законодавець з питань внутрішньо переміщених осіб. На підставі аналізу деяких нормативно-правових актів, які прийнято Урядом України щодо внутрішньо переміщених осіб, авторкою запропоновано шляхи вирішення проблем у цієї сфері.
Протягом останніх півтора років Україна зіткнулася з серйозною проблемою, яка пов’язана з проведенням антитерористичної операції на окремих територіях України – це збільшення кількості вимушених переселенців з територій зон проведення АТО. Перед людьми став вибір – або залишатися у себе вдома і жити в страху за себе та своїх близьких, або покинути свої домівки і влаштуватися десь в інших областях України.
Згідно з даними соціологічних досліджень кількість вимушених переселенців в Україні станом на вересень місяць 2015 року наблизилося до 1,5 млн. осіб. 52% з переселенців не змогли все ж таки адаптуватися на новому місці, 15% приховують від оточуючих свій статус. Основними причинами, за якими переселенці не змогли облаштуватися на новому місці – це соціально-побутові причини, серед яких: забезпечення зайнятості, освіта, охорона здоров’я, висока вартість орендованого житла тощо, а також фінансові причини.
Вищенаведені проблеми істотно впливають на соціально-економічний розвиток держави. Стають актуальними питання захисту прав вимушених переселенців, створення умов для їх проживання та життєдіяльності в регіонах, де вони тимчасово перебувають. У зв’язку з актуальними проблемами виникла необхідність негайних дій законодавчих органів з формування законодавчої бази щодо переселенців.
Держава і уряд повинні були адекватно відреагувати на ці проблеми, необхідно було прийняти в короткі терміни ряд нормативно-правових актів, створити певні державні структури, підготувати працівників соціальних служб. Але, враховуючи відсутність досвіду у вирішенні подібного роду проблем, український законодавець опинився не готовим до даної ситуації, тому був змушений поспіхом приймати норми права, покликані вирішити проблеми внутрішньо переміщених осіб.
У статті Зельдіної О.Р. запропоновано шляхи вирішення питань, пов’язаних с законодавчим закріпленням прав тимчасово переміщених осіб, а саме:
- Норми права, які направлено на вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб повинні містити реальні, а не декларативні механізми, що дозволить вирішувати ці проблеми, а не замилювати очі.
- Законодавцю доцільно стимулювати суб’єктів господарювання, які працевлаштовують внутрішньо переміщених осіб, проте умови для стимулювання не повинні ускладнювати діяльність суб’єкта господарювання.
- Преференції, які передбачаються законодавством для вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб, повинні, з одного боку, бути привабливими для суб’єкта господарювання, а з іншого боку, враховувати інтереси держави. У такому випадку можливо казати про баланс приватних і публічних інтересів.
- Норми права повинні передбачати не тільки преференції, а також державні гарантії для суб’єкта господарювання, що такі преференції будуть діяти певний час, встановлений законодавством.
- Для виключення можливості скористатися преференцією недобросовісними суб’єктами господарювання доцільно законодавчо встановити господарську і адміністративну відповідальність суб’єкта господарювання за невиконання або неналежне виконання норм права, що передбачають пільгові режими. Для цього норми права, які встановлюють преференції мають бути чітко виписані, що не дозволить можливість їх різночитання.
Авторкою зроблено висновок що, якщо законодавець буде приймати реальні, а не декларативні норми права, то вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб може зрушитися з “мертвої точки”.
Гостєва О.Ю., провідний економіст
Інституту економіко-правових досліджень НАН України